Богдан Михайлович Ступарик народився 7 березня 1940 р. у селі Задубрівці Снятинського району Станіславської (із 1962 р. Івано-Франківська) області. Особистісне формування Б.Ступарика припало на період другої половини 1950-60-х рр., коли на західноукраїнських землях відбувалися суперечливі процеси утвердження радянського політичного режиму. Вже навчаючись у Задубрівецькій семирічці, він виявив відмінні успіхи й лідерські задатки. Після Снятинської середньої школи (1953-1956 рр.) закінчив Чернівецький фінансовий технікум (1958), а згодом – Івано-Франківський педагогічний інститут ім. Василя Стефаника за спеціальністю “Вчитель фізики і загальнотехнічних дисциплін” (1965).
Після закінчення фінансового технікуму Богдан Ступарик працював інспектором Яремчанського фінвідділу райвиконкому, бухгалтером колгоспу в рідному селі, а згодом, відповідно до отриманої вищої педагогічної освіти, – учителем фізики в с. Угорниках і директором школи робітничої молоді в селищі міського типу Отинії Коломийського району Івано-Франківської області. Богдан Михайлович мав неабиякі організаторські здібності. Вони були помічені, і його запросили працювати спочатку заступником директора (1966), а відтак - директором (1968) профтехучилища в Отинії (тут готували електромонтерів, монтажників), а згодом директором Івано-Франківського профтехучилища деревообробної промисловості №3.
19 років життя Б. М. Ступарик присвятив професійно-технічній освіті Івано-Франківщини, 15 із них – Івано-Франківському ПТУ № 3, яке під його керівництвом досягло високих результатів у навчально-виховній діяльності. Воно неодноразово виборювало звання найкращого профтехучилища в Україні, було постійним учасником всеукраїнських виставок досягнень народного господарства. Ця плідна і невтомна робота відзначена багатьма нагородами.
Йому було присвоєно звання Заслуженого працівника професійно-технічної освіти (1983), нагороджено значками “Відмінник профтехосвіти СРСР” (1976), “Відмінник освіти України” (2001),та удостоєно золотої та бронзової медалей “Виставки досягнень народного господарства СРСР.
Богдан Михайлович знаний не лише як науковець, учений, але і як активний громадсько-просвітницький діяч. Він був членом ради міського об’єднання Всеукраїнського товариства “Просвіта” ім. Т. Шевченка, президії Клубу української інтелігенції імені Б. Лепкого, президії Івано-Франківського осередку НТШ, заступником голови опікунської ради першої української гімназії Івано-Франківська, заступником голови консультативної комісії при голові облдержадміністрації з питань освіти. Учений, який брав активну участь у громадському житті, здобув славу чесного, відданого національній ідеї діяча.
Чи не найбільше талант організатора, мудрого керівника, педагога, що вболіває за розвиток української освіти, розкрився, коли Б. М. Ступарик очолював Івано-Франківський міський відділ народної освіти у 1984-1985 рр.. На цій посаді він проявив себе принциповим,а навіть жорстким, знаючим керівником, який поставив за мету навести порядок і дисципліну в освітніх закладах міста. Обійнявши цю посаду вдруге (кінець 1993-1994 р.), він зосередився на посиленні національної складової у змісті навчально-виховного процесу, поліпшенні якості професійної освіти,та “зрушенні з місця” допрофесійної освіти.: Підтримуючи ініціативу Асоціації колишніх станіславських гімназистів професор Б.Ступарик активно сприяв відкриттю в Івано-Франківську української гімназії № 1, що згодом стане одним із найкращих освітніх закладів міста, був незмінним членом її опікунської ради. Активний учасник численних робочих і урочистих заходів, що проводилися в гімназії, Богдан Михайлович обговорював проблеми, дотичні до організації та змісту її діяльності,доброзичливо спілкувався з учнівським і педагогічним колективами,став одним із її чільних літописців.
Період наукової діяльності Б. Ступарика розпочався зі вступу до заочної аспірантури при Інституті загальних проблем виховання АПН СРСР (Москва). У березні 1980 р. він захистив кандидатську дисертацію на тему: “Спільна діяльність колективів професійно-технічного училища і базового підприємства з трудового виховання учнів”. Опублікувавши низку новаторських праць, молодий учений став визнаним фахівцем у галузі трудового виховання.
Із 1985 року Богдан Михайлович Ступарик працює старшим викладачем, доцентом кафедри педагогіки Івано-Франківського державного педагогічного інституту ім.Василя Стефаника. У1988 р. він стає завідувачем кафедри наукових основ управління школою, а в 1995 р. очолює кафедру історії педагогіки у Прикарпатському університеті ім. Василя Стефаника. В Інституті педагогіки і психології професійної освіти АПН України 1995 року захистив докторську дисертацію на тему: “Розвиток шкільництва Галичини (1772–1939 рр.)”.
У 1996 р. Богданові Михайловичу Ступарику присвоєно вчене звання професора, а 1997 року він був обраний членом-кореспондентом Академії педагогічних наук України.
Богдан Ступарик публікувався на сторінках провідних педагогічних виданьУкраїни “Шлях освіти”, “Рідна школа”, “Педагогіка і психологія професійної освіти” та ін. П’ять статей ученого надруковані в іноземних виданнях. Його статті “Розвиток освіти на Прикарпатті”(1989), “Розвиток професійно-технічної освіти на Прикарпатті”(1989), “Роль “Просвіти” в підвищенні освітнього рівня населення Галичини”(1992), “Діяльність ЗУНР у галузі освіти”(1993), “Виховні ідеали українців”(1993), монографії та методичні посібники ”З історії розвитку фахової освіти на Прикарпатті”(1991), “Шкільництво Галичини (1772–1939 рр.)”(1994), “Ідея національної школи та національного виховання в педагогічній думці Галичини (1772–1939 рр.)”(1993), “Національна школа: витоки, становлення” (1998) та інші відзначаються глибоким проникненням у життя сім’ї, школи, неформальних молодіжних об’єднань, тонким знанням психології батьків і дітей.
Точкою відліку становлення наукової школи педагога вважається створення в 1995 р. у Прикарпатському університеті імені Василя Стефаника на той час першої в Україні кафедри історії педагогіки та формування її кадрового складу. Богдан Михайлович очолював кафедру з її заснування (1995) до своєї смерті (2002). Учений здійснював значну науково-педагогічну діяльність, був керівником і консультантом наукових досліджень аспірантів і докторантів з України, Польщі та Румунії. За короткий термін під його керівництвом захищено сім докторських і двадцять кандидатських дисертацій. Ним опубліковано 4 монографії та понад 230 наукових праць. Він був учасником і організатором багатьох міжнародних, всеукраїнських та регіональних науково-практичних конференцій із проблем загальної педагогіки та історії педагогіки.
Невтомний вихователь української молоді, Богдан Михайлович пропагував національну ідею в численних задокументованих і незадокументованих виступах. Ніколи не проходив байдуже повз безкультурність, сірість. Найголовнішим обов’язком тих, хто працює з молоддю, професор вважав виховання людей, які здатні побудувати і зберегти незалежну Українську державу.
Домінуючою у багатій творчій спадщині Богдана Ступарика є національна ідея, якій він присвятив усе своє життя. Наприкінці1980-х – на початку 1990-х рр. саме його непримиренна позиція ставала прикладом для інших, його публічні виступи, науковий доробок були як ніколи актуальними, бо саме вони знаменували новий шлях вирішення проблем освіти України загалом і педагогіки зокрема. За довгі роки педагогічної діяльності професор зробив значний внесок у розвиток української національної освіти і педагогіки. Його наукова спадщина і педагогічні ідеї мають велике значення для сучасної національної школи, адже постали вони з народно педагогічних джерел, української педагогічної класики, передових поглядів вітчизняних і зарубіжних учених, українських учителів, а також із власного практичного досвіду.
За ініціативою вченого в Прикарпатському університеті імені В.Стефаника була створена перша в Україні кафедра історії педагогіки, яка стала у цій галузі одним із основних наукових центрів і нині носить його ім’я.
Про великий науковий авторитет Б. Ступарика свідчить те, що він очолював спеціалізовану вчену раду в Прикарпатському університеті ім. Василя Стефаника та був членом такої ж ради у Тернопільському педагогічному університеті ім. Володимира Гнатюка, був головним редактором “Вісника Прикарпатського університету” (серія “Педагогіка”), членом редакційної колегії журналів “Педагогіка і психологія професійної освіти”, “Обрії”, “Джерела”, “Вісник Львівського університету” та ін.
Помер Богдан Михайлович Ступарик в Івано-Франківську 19 жовтня 2002 року.
У 2006 р. Вчена рада Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника прийняла рішення про об’єднання кафедри загальної педагогіки та історії педагогіки і створення кафедри педагогіки імені Богдана Ступарика. Сьогодні очолює кафедру учениця і послідовниця вченого доктор педагогічних наук, професор Тетяна Костянтинівна Завгородня, яка, перейнявши досвід свого наставника, взяла на себе керівництво започаткованою ним науковою школою.
На сьогодні провідними викладачами кафедри є 2 доктори педагогічних наук (Т.К. Завгородня, З.І. Нагачевська), 11 кандидатів наук. За останнє десятиліття на кафедрі захистили кандидатські дисертації понад 40 осіб.
