Попик (Стрілецький) Андрій Ігорович народився 10 січня 1990 року в місті Івано-Франківськ.

З 1997 по 2007 роки навчався в ліцеї №20. Після закінчення школи проживав та працював в Іспанії.

У 2017 році повернувся в Україну та працював піцейолою в піцерії. Захоплювався кулінарією та постійно вдосконалював свої навички.

У 2023 році вступив на службу до Збройних Сил України. Служив старшим солдатом 1-ї роти 420-го батальйону 68-ї окремої єгерської бригади імені Олекси Довбуша. Брав участь у бойових діях на Донецькому напрямку.

28 березня 2024 року загинув під час виконання службових обов’язків на Покровському напрямку в районі села Сіменівка.

Посмертно нагороджений медаллю «За мужність».

Андрій був найкращим сином для свого батька і найулюбленішим братом для своєї сестри.

Богдан Гаврилів – відомий український історик, краєзнавець, педагог, заслужений працівник культури України, доцент кафедри історії Украї-ни (1990-2010 рр.) Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника, почесний голова Івано-Франківської обласної орга-нізації Національної спілки краєзнавців, яку очолював у 1996-2008 ро-ках.

Сесія Івано-Франківської міськради 1996 року призначила його на громадську посаду Головного історика міста. 

Богдан Михайлович Гаврилів народився в  приміському селі Опришівці нині м. Івано-Франківськ 1 грудня 1943 року. В багатодітній родині службовця Михайла та Анастасії Гаврилів. Навчався та закінчив школу в Опришівцях. Після служби на військовому флоті та закінчення історичного факультету Івано-Франківського державного педагогічного інституту 1969 року працював учителем історії, заступником директора Горохолинської середньої школи Богородчанського району, де створив свій перший краєзнавчий музей.

1974 р. – методист, завідувач відділу турбаз Івано-Франківської облас-ної станції юних туристів і краєзнавців, викладач технічного училища №1 в м. Івано-Франківську. З 1977 р. – організатор та завідувач Народ-ного музею історії освіти Прикарпаття на базі колишнього педінституту.

1990 р. Призначений доцентом кафедри історії України в Прикарпатсь-кому унівеситеті.

1995 р.- отримав  почесне звання «Заслужений працівник культури Укра-їни»

1996 року захистив кандидатську дисертацію на тему «Розвиток іс-торичного краєзнавства на Прикарпатті у XIX – на поч. XX ст.», яку бу-ло видано окремою монографією «Галицьке краєзнавство» (1997 р.), підготував низку навчально-методичних посібників із проблем історич-ного краєзнавства.

На громадських засадах був головою ради Народного музею освіти Прикарпаття, активістом Українського товариства охорони пам’яток історії та культури, членом Івано-Франківського відділення НТШ.

Богдан Гаврилів є лауреатом обласних премій ім. І. Вагилевича та ім. академіка І. Крип’якевича, Всеукраїнської премії імені Дмитра Яворни-цького.

Крім педагогічної роботи, Б.М.Гаврилів проводив значну громадську і науково-дослідну роботу з проблем історичного краєзнавства, пам’яткознавства і музеєзнавства. Майже пів століття працював у пам’яткоохоронній і краєзнавчій царині, неодноразово був делегатом з’їздів Українського товариства охорони пам’яток історії та культури. За своє життя створив понад півтора десятка музеїв і кабінетів, зокрема Музей історії школи й мікрорайону Опришівці та Музей освіти Прикарпаття. Уклав «Енциклопедичний словник Івано-Франківська», автор ідей побудови багатьох пам’ятників у місті.

25 квітня 2013 року  ухвалою Івано-Франківської міської ради присвоєно звання «Почесний громадянин міста Івано-Франківська»

7 лютого 2020 р. помер у м.Івано-Франківську на 77-му році життя.  Похований на цвинтарі в Опришівцях.

Андрій Шеремета народився 7 січня 1987 року в місті Тернопіль.

Дитинство провів у Снятині. Навчався у Коломийській середній школі імені В. Стефаника. Захоплювався футболом. Після 7 класу вступив до Івано-Франківської школи-інтернату №1 (нині — імені В. Чорновола).

Після закінчення школи проходив строкову службу у 2-й Галицькій бригаді внутрішніх військ, військова частина 3002, м. Львів. Після демобілізації працював у МП «Копійочка», фермерському господарстві «Томаш», а останнім місцем роботи було ТОВ «АТБ-маркет». Андрій був відкритою, дружелюбною людиною, уважним до рідних і надійним товаришем. Хоча власних дітей не мав, разом із дружиною виховував її доньку Олександру, яку щиро вважав рідною.

З початком повномасштабного вторгнення добровільно звернувся до військкомату. Проходив навчання у Черкасах. Згодом служив у 110-й бригаді ТрО в Авдіївці, де отримав важку контузію. Після реабілітації продовжив службу у 63-й окремій механізованій бригаді, обороняючи Сумську та Чернігівську області від ворожих ДРГ. Був відзначений грамотами.

У липні 2024 року повернувся на Донеччину в складі 23-ї бригади. Уже як сертифікований бойовий медик неодноразово надавав невідкладну допомогу пораненим просто на полі бою.

31 липня 2024 року, мужньо виконуючи військовий обов’язок біля н. п. Часів Яр, загинув унаслідок мінометного обстрілу, віддавши життя за незалежність України. Посмертно нагороджений орденом «За мужність» III ступеня.

Іван Ципердюк народився 10 жовтня 1986 року в Івано-Франківську, де й розпочав займатися футболом у ДЮСШ-3.

У професійному футболі Іван, який виступав на позиції півоборонця, дебютував у 2005 році у складі команди другої ліги «Чорногора» з Івано-Франківська. Уже в сезоні 2005–2006 років він перейшов до провідної команди міста — «Спартака» («Прикарпаття»), у лавах якої провів 26 матчів у першій лізі.

У 2008–2010 роках Іван грав за аматорську команду «Карпати» (Яремче). У 2009 році разом із колективом став володарем Кубка України серед аматорських команд, а також долучився до історичної перемоги яремчанської команди в 1/16 фіналу Кубка України над вищоліговою «Волинню» з рахунком 5:4.

У 2011 році Ципердюк став гравцем «Енергетика» (Бурштин), що виступав у першій лізі, де провів 29 матчів чемпіонату України. З 2012 до 2016 року виступав за низку аматорських клубів Івано-Франківської області, а в 2017–2021 роках грав у футзальних командах на першість міста Калуша.

З початком повномасштабного вторгнення Іван Ципердюк вступив до лав Збройних Сил України. Служив старшим солдатом, навідником взводу мінометної батареї стрілецького батальйону 50-го полку імені полковника Семена Височана Національної гвардії України. Під час служби у важкому стані потрапив до лікарні, де, на жаль, урятувати його життя медикам не вдалося. В Івана залишилися дружина та дві доньки.

У ніч з 2 на 3 червня 2025 року Іван раптово помер.

Ігор Петрів народився 8 серпня 1979 року.

З 1986 по 1994 рік навчався у школі-інтернаті №1. Після закінчення школи у 1996 році вступив до коледжу візитного виховання, який завершив у 2001 році з відзнакою, отримавши диплом бакалавра. Того ж року продовжив освіту на факультеті фізичного виховання і спорту Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника, де у 2002 році здобув кваліфікацію вчителя фізичної культури та диплом спеціаліста з відзнакою. Під час навчання працював учителем фізичної культури у школі №2 у 2001–2004 роках.

У грудні 1997 року був призваний на строкову військову службу до військової частини А3627, яку завершив у травні 1999 року зі званням старшого сержанта.

З початком повномасштабного вторгнення у квітні 2022 року Ігор був мобілізований до лав Збройних Сил України та направлений до військової частини А1349 — 114-ї бригади тактичної авіації. Служив на посаді командира відділення. У березні 2023 року вирушив до Донецької області для виконання бойових завдань у складі ОТУ «Донецьк». За проявлену мужність і рішучість отримав позивний «Болд» — «відважний».

Ігор був чесною, доброю та справедливою людиною. Любив футбол, баскетбол і бойові мистецтва. Особливо цінував родину та щиро пишався своїми донечками, з якими проводив кожну вільну хвилину.