Ірина Сеник
Ірина Сеник – поетеса, вишивальниця, почесний член міжнародного Пенклубу, довголітній в’язень сумління, Героїня Світу.
Народилася Ірина 8 червня 1926 р. у Львові в сім’ї колишнього січового стрільця. Вірші почала писати з дев’яти років. Дівчинку ростив Львів, повний живої романтики визвольних змагань. Взяти в них участь спонукав і приклад старшої сестри Леоніди. Навчаючись у народній школі ім. Короля Данила, вже у 13 років Ірина вступила до юнацтва ОУН, а в 16 років стала повноправним членом цієї організації. Виконувала відповідальні завдання, вчилася сама і навчала подруг, готуючи їх до небезпек боротьби. Після закінчення школи працювала в канцелярії Митрополита Андрея Шептицького. Мріяла стати журналістом, хотіла вивчати мови, а тому пішла вчитися на факультет іноземної філології Львівського університету. Звідти її і забрали, дев’ятнадцятирічну студентку, у славнозвісну тюрму на Лонцького, як активістку підпілля ОУН, зв’язкову Романа Шухевича. Під час тортур їй перебили дротяною нагайкою хребет, зробивши назавжди інвалідом. Вирок суду – 10 років концтаборів. Дозволялося писати лише два листи на рік.
У засланні мучились і мама, і сестра Леоніда, і брат Роман. Батько помер. Там, у Сибірах, вона й поховала матір та сестру. Рана на спині довго не гоїлася, згодом стало важко ходити. Її відвезли в Ленінград, і там професор Корнєв за 8 годин операції вийняв гомілкову кістку з ноги і вставив у хребет, щоб він міг хоч якось триматися купи. Та незважаючи на труднощі, Ірина зуміла закінчити з відзнакою в Анжеро-Судженську курс медсестер. Коли 1968 р. закінчився термін покарання, їй не дозволили повернутися до Львова, і вона поселилася в Івано-Франківську. Працювала медсестрою в Обласному фтизіо-пульмонологічному центрі. Познайомилася в той час із В’ячеславом Чорноволом, Валентином Морозом, Атеною Пашко та іншими дисидентами. Допомагала поширенню «самвидаву», не зважаючи на те, що за нею постійно стежили. 1972 р. Ірину заарештували вдруге. Вирок – 5 років позбавлення волі і 5 заслання. Шостий рік додав суддя, коли Ірина зачитала свій вірш, єдиний, написаний російською мовою:Вам бы в Сибирь,Чтобы кругом Увидеть отчий дом.Почувши присуд, сказала: «Дякую». Строк відбувала в Мордовії у сумнозвісному таборі № 385. Там були також Ірина Калинець, Ніна Караванська, Надія Світлична, Стефанія Шабатура. Разом співали народні пісні, відзначали свята, творили живу легенду для майбутніх поколінь. Ірина була завжди першою у всіх задумах. Весела, дотепна, рухлива – тому й називали її «електричною Іркою». Під час другого заслання, 1979 р. стала членом Української гельсінкської групи із захисту прав людини під проводом Миколи Руденка.Після відбуття повного терміну ув'язнення (всього 34 роки неволі) 1983 р. Ірина повернулася в Україну. До Львова знову в'їзд заборонено, мусила оселитися на 101 кілометрі від рідного міста. Чесно кажучи, не мала куди і до кого їхати, та прийшов на допомогу колишній політв'язень Василь Дейко, забрав її до себе у Борислав.
Згодом вони одружилися. Нарешті змогла зажити життям, гідним людини. У той час і вийшли в Україні перші збірки її віршів: «Загратована юність», «Книжечка бабусі Ірини для чемної дитини», а також прозова книга «Метелики спогадів». Відділ Ліги українських католицьких жінок при церкві св. Дмитрія (Торонто) видав книгу «Біла айстра Любови», у якій було поміщено її вірші і зразки моделей жіночого одягу, прикрашеного вишивкою. Із початком 90-х Ірина Сеник – засновниця Товариства української мови та Української Гельсінської Спілки у Бориславі, голова місцевого відділення Союзу Українок, член світової Ліги українських жінок. Міськрайонне відділення Союзу Українок Дрогобиччини пишалося тим, що в його лавах була ця мудра і мужня жінка. Пам’ятні «Дрогобицькі зустрічі», ведучим на яких був відомий правозахисник, віце-ректор Львівського УКУ Мирослав Маринович, розпочалися саме з Ірини Сеник… Вона щиро відгукувалася на кожну спільну справу і якось так ненав’язливо і непомітно, як правило, ставала центром тієї справи, її живим моторчиком, що заводив навколо себе інших.У 1998 році Ірину Сеник на з’їзді Світової федерації українських жіночих організацій у місті Рочестер (США) визнано однією зі ста Героїнь Світу серед трьох тисяч представниць різних країн.
Спочила Ірина Сеник 25 жовтня 2009 р. на 83-у році життя. Похована на Личаківському кладовищі у Львові.
board_info
Address: вул. Матейки, 53
date: Monday, 30 November -0001