Івано-Франківськ - місто героїв

Дмитро Ломей

Дмитро Ломей

Ломей Дмитро Вікторович, позивний «Лом». Народився 2 лютого 1982 р. в с. Цуцилів, Івано-Франківська область. Мешкав в місті Івано-Франківську. Боєць 5-го окремого батальйону Добровольчого Українського Корпусу «Правий сектор». Прийшов у ДУК в серпні 2014 року. Залишилася дружина та двоє синів, 5 і 3 років.

22 лютого 2015 Загинув у ніч на 23 лютого під селищем Піски (Ясинуватський район) поблизу Донецька під час артилерійського обстрілу з боку російських терористів. Від влучення снаряду завалилась стіна, загинули двоє бійців, ще 5 дістали поранень. 6 березня воїна поховали в Івано-Франківську, на Алеї Слави центрального міського кладовища у Чукалівці.

У нього залишилась зовсім молода вдова Надія з двома малесенькими синами, старшому п'ять, меншому три роки.и.

Григорій Семенишин

Григорій Семенишин

Григорій Семенишин «Семен» - боєць ДУК Правого Сектору, начальник штабу окремої тактичної групи імені Генерала Воловика. Коли розпочався Майдан, «Семен» став активним учасником Революції Гідності. І уже звідти, із Києва, де розпочалась боротьба за українську незалежність, він вирушив на війну у складі «Правого Сектора».

Григорій загинув 18 січня в зоні АТО, в районі Донецького аеропорту

На другий Святвечір впало небо – в районі Донецького аеропорту загинув Герой, легендарний командир підрозділу ДУК ПС, доброволець, майданівець Григорій Семанишин. "Батя" – з любов'ю зверталися до свого ватажка бійці. "Семінарія" – від позивного свого командира "Семен" назвали бойову групу.

Григорій Семанишин "Семен", 42-річний начальник штабу окремої тактичної групи імені Генерала Воловика, її командир і розвідник підірвався на розтяжці, коли група вже поверталася із завдання.

Любомира Говенка

Любомира Говенка
Благословив Господь Любомиру Говенко на - земне життя 26 квітня 1927 року.

Благодатна земля рідного Поділля, виховання в національно свідомій учительській родині визначили її життєвий шлях. Після закінчення Чортківської Гімназії та Чернівецького університету обрала фах учителя української мови та літератури і все життя присвятила вихованню молодого покоління, національно свідомих' громадян - будівничих Незалежної Держави. З 1989 року жертовно працювала на громадській ниві.

Активний учасник відродження жіночого руху на Прикарпатті і в Україні, багаторічна голова Союзу українок Івано-Франківщини, організатор Другого світового конгресу Союзу українок в Івано-Франківську (6-12 липня 1994 року). Конгрес показав силу українського зорганізованого жіноцтва, які з'їхалися з усіх континентів Світу з творчими ідеями і практичним втіленням утвердження молодої Незалежної Держави. Проводила велику роботу з- підготовки вчителів-катехитів, розуміючи важливість основ християнської моралі для духовного відродження нації.

Любомира Говенко - невтомна., працівниця товариства «Просвіта» Івано- Франківщини; ініціатор цовернойня назви «Дім просвіти» колишнім клубам в містах і селах області. Була не тільки організатором, - але й душею зустрічей, дискусій, зібрань, особливо з молоддю. За багаторічну творчу працю на педагогічній ниві нагороджена урядовими нагородами «Відмінник народної освіти», медаллю А. Макаренка, Почесними грамотами, Подяками. Шкода, що урядова нагорода орден «Княгині Ольги», який Вона заслужила своєю. жертовною працею з людьми і для людей, не вручений їй. Однак найвища нагорода для нашої дорогої посестри - Любомири Говенко- шляхетної Українки, громадянки-патріотки - це всенародна пам'ять,, повага і шана тих, для кого Вона жила і працювала.

Сергій Харенко

Сергій Харенко Харенко Сергій Мар`янович народився 07.06.1984 р. у місті Івано-Франківську.

Навчався в Івано-Франківській загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів № 24. Після закінчення 9-го класу вступив навчатися у музичне училище ім.Д.Січинського, обравши спеціальність "баян". Сергій захоплювався музикою, спортом. Юнак товаришував з однолітками, був чесним та відкритим у спілкуванні, цінував дружбу та відстоював правоту. До навчання ставився сумлінно, поважав учителів та вихователів, сповідував певні життєві принципи, що тісно були пов`язані з бажанням будувати майбутнє своєї держави.

По закінченню музичного училища у 2007 році вступив на навчання на ІІІ курс до Прикарпатського національного університету ім.В.Стефаника.

2007-2008 рік проходив строкову військову службу в м.Севастополі. По закінченні служби працював на заводі "Електролюкс".

У березні 2015 року був мобілізований на службу в зону АТО. Пройшовши підготовку в учбовому центрі "Десна", відряджений був у м.Херсон у 56 механізовану бригаду.

Сергій завжди був на передовій, гідно відстоював територіальну цілісність України. Боєць був зв`язківцем військової частини В-2604.

У ніч на 15 січня 2016 року під селищем Мирним донецької області разом зі своїм підрозділом попав під обстріл диверсійної групи сепаратистів, де отримав вогнепальне поранення, несумісне з життям.

Вдома на сина чекали батько і мати. Народжений Україною, Сергій без вагань віддав за неї життям. Але Герої не вмирають!

Микола Карпенко

Микола Карпенко
КАРПЕНКО МИКОЛА ІВАНОВИЧ  (нар.14 серпня 1925, с. Вороньків Бориспільського району — †12 червня 2007) — український поет,перекладач, автор багатьох поетичних збірок, член Національної Спілки письменників України.

Народився в с. Воронькові Бориспільського району в селянській родині. У 1943 р. йде до лав Радянської армії та відразу потрапляє на Лютізький плацдарм, де був поранений. Служив в армії до 1950 р.

Перше місце роботи — Бориспільська районна газета «Колективіст». Потім призначається редактором політвідділівської газети Бурштинської МТС на Івано-Франківщині. Навчався у Вищій партійній школі в Києві. Впродовж 25 років жив і працював в Івано-Франківську. Працював редактором у видавництвах «Каменяр», «Карпати». Поєднував журналістську роботу з діяльністю керівника обласного літературного об’єднання. З 1971 р. був відповідальним секретарем Івано-Франківської обласної організації Спілки письменників України. З 1975 р. жив і працював у Києві.

У 1950 р. а альманасі «Літературна Одеса» були надруковані перші вірші. Перша збірка поезій «Стежками юності» опублікована1960 р. До 1990 р. вийшли друком близько 20 збірок віршів Івана Карпенка. Успішно виступав в ятнрі гумору тасатири (кн. «Особиста каланча Гаврила Квача», 1963, 1972; «Скорочений Ціцерон», 1982).

Основні збірки: «Невідправлені листи» (1965), «Озброєна муза» (1970), «Перевесло» (1975), «З висоти поля» (1978), «Дієслово» (1980), «Блискавиці» (1984), «Вибране» (1985).

Після 1990 р. виходять нові книжки «Двоє з листопаду», «Благовіст», поетичні переспіви «Велесової книги»  та біблійних книг — Йова, Еклезіаста, Ісаї, псалмів та приповістей Соломонових та ін. Він також автор ряду віршованих книг з Історії України («На Перуновій обмілині», «Шапка Мономаха», «Заступила чорна хмара та білую хмару»…), зокрема і з часів князювання Володимира Великого та Володимира Мономаха.

2003 написав поему-роздум «Отаман Черпак», присвячену односельцю Іванові Черпакові — командиру Вороньківської сотні, що в лютому 1919 дала бій під більшовицькій орді та на два дні зупинила її просування на Київ.

Лауреат літературних премій імені Мирослава Ірчана, імені Володимира Сосюри, імені Павла Тичини та «Благовіст».