Володимир Васильович Грабовецький  — видатний український вчений, історик. Доктор історичних наук, професор, Заслужений діяч науки і техніки.

Народився 24 липня 1928 року у селищі Печеніжин Коломийського району Івано-Франківської області в сім'ї селянина-ткача, учасника національно-визвольних змагань 1918-1920 років. Початкову освіту здобув у рідному селі, навчався у Коломийській українській гімназії (1939), малій Духовній семінарії у Львові (1942-1944), у Винниківській середній школі робітничої молоді (1946-1947), закінчив історичний факультет Львівського державного університету імені Івана Франка (1952), після чого вчителював на Львівщині. З 1953 року працював старшим науковим співробітником відділу історії України Інституту суспільних наук АН УРСР у Львові.

Науково-педагогічна діяльність Грабовецького поділяється на два періоди — Львівський та Івано-Франківський. 22 роки працював у Львові (1953—1975). З 1975 року працює в Прикарпатському національному університеті імені Василя Стефаника. З 1990 року очолював 17 років кафедру історії України.

В 1958 році захистив кандидатську, а в 1968 році – докторську дисертації. Володимир Васильович п'ятдесят років досліджував наукову проблему «Карпатське опришківство XVI—XIX ст.» та життя і діяльність легендарного героя України Олекси Довбуша, видав про нього 150 праць і впродовж півстоліття збирав історико-літературно-мистецькі експонати, на базі яких відкрив Івано-Франківський державний історико-меморіальний музей Олекси Довбуша (1995). Крім того, був ініціатором і організатором встановлення  пам'ятників на місцях, де народився і загинув народний герой, організував музей історії міста Івано-Франківська та музей кафедри історії України в Інституті історії і політології Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника.

Опублікував понад 1000 наукових і науково-популярних праць, серед яких 45 монографій, 75 окремих видань, 900 статей з історії України, в тому числі і Прикарпаття, автор шести опублікованих «Нарисів історії Прикарпаття» (1992-1995) та трилогії «Ілюстрована історія Прикарпаття» (2002-2004), дві монографії про життя і творчість та вшанування Маркіяна Шашкевича і Тараса Шевченка (2006-2007). Наукові праці Володимира Васильовича друкувалися в ряді країн Європи і Америки.

В 2008 році на пошану Володимира Васильовича Грабовецького вийшов ювілейний збірник «На вівтар історії України», який містить спогади, родинні листи, листування ювіляра з науковцями, урядовими організаціями та українською діаспорою.

У 2012 році вийшла у світ  книга Володимира Грабовецького «Скит Манявський серед монастирів Прикарпаття ХІІ-ХVІІІ ст. в літописі та ілюстраціях. До 400-річчя заснування». Видання містить дослідження з історії та культури старовинного прикарпатського монастиря Скиту Манявського, який в період середньовіччя і нового часу відігравав важливу роль в історичному та духовному процесі нашої  минувшини. 

Під керівництвом професора Грабовецького виросла ціла історична школа, нова генерація українських науковців, які вивчають важливі проблеми історії України.

Володимир Грабовецький нагороджений двома урядовими орденами – «Пошани» (1989 ), «За заслуги III ступеня» (1998) та 6 медалями, в тому числі срібною медаллю з нагоди відзначення тисячоліття християнства в Україні (1988) та золотою медаллю з нагоди 2000-ліття Різдва Христового (2000).

Ухвалою Президента АН Вищої школи України від 19 грудня 2004 року академік Володимир Грабовецький отримав премію за книгу «Ілюстрована історія Прикарпаття» у номінація «Монографія». Лауреат премії імені Івана Вагилевича (1991),  Івана Крип'якевича (1998). 

У 2001 році отримав премію  імені Василя Стефаника за книгу «Нарис історії Княгинина». 

Володимир Грабовецький є почесним громадянином окремих  міст і сіл Прикарпаття, Львівщини та Черкащини за написання монографій з історії цих населених пунктів, зокрема в 2012 році – міста Івано-Франківська.

Помер Володимир Грабовецький 4 грудня 2015 року в рідному місті Івано-Франківську.

 се, що зуміла надбати за 84  роки ця Велика Людина, сьогодні по праву належить іі Батьківщині й народу як глибоко осмислена безцінна спадщина її історичного минулого.

Ірина Сеник – поетеса, вишивальниця, почесний член міжнародного Пенклубу,  довголітній в’язень сумління, Героїня Світу.

Пришляк Іван Макаревич (1933 ¬– 2006 рр.) народився 19 березня 1933 р. в с. Дигова Рогатинського району Івано-Франківської області. Пришняк І.М. являється батьком створення споживчої кооперації та громадського харчування на Прикарпатті і незмінним її керівником на протязі 20-ти років в середині 60-тих – 80-тих років минулого століття.

Робочий шлях почав в Галичі, де створював і очолював Галицьку райспоживспілку в 60-тих роках минулого століття, а через деякий час переведений в керівництво Івано-Франківської облспоживспілки. Організував сотні магазинів облспоживспілки по області, які в ті часи були взірцями торгівлі і виступали соціальними торговими закладами.

На початку 70-тих років очолив управління господарського харчування на Прикарпатті, де працював більше 20-ти років його керівником. За час роботи з відсталої галузі перетворив громадське харчування в одну з взірцевих на Прикарпатті. Під його керівництвом працювало більше 3000 чоловік. Розробив і впровадив в дію мережу магазинів «Прикарпатський коровай», де випікалися чудові хлібобулочні вироби, а короваї славились на всю Україну. За цим досвідом роботи приїжджали в Івано-Франківськ з усього бувшого Радянського союзу, були і польські, і чеські, і німецькі делегації. Всі добре пам’ятають роботу «Молочного» кафе в центрі Івано-Франківська, яке створив Пришляк І.М. І по гуцульському дизайну в інтер’єрі, і по різноманітному асортименту продукції – це була візитна карточка Івано-Франківська. І тут із задоволенням харчувався весь Івано-Франківськ.

За 20 років Пришляком І.М. зроблено чимало – це побудова і запровадження у дію ресторанів «Дністер», «Бистриця», «Ювілейний», «Київ», комплексу громадського харчування в готелі «Україна», тепер готель «Надія». Всі ці заклади в інтер’єрі використовували українські та гуцульські мотиви, кухня була за старовинними українськими рецептами і знайомила гостей Івано-Франківська  з українськими та гуцульськими стравами. Патріотизм Пришляка І.М. проявлявся і в створенні загальновідомого в Яремчі ресторану «Гуцульщина». Разом з архітектором Боднаруком Пришляк домігся побудови ресторану в старовинному гуцульському етностилі. Архітектура, інтер’єр, одяг офіціантів, страви були підготовлені на європейському рівні. Цей заклад і зараз радує гостей Івано-Франківської області своєю самобутністю. В своїй роботі завжди пропагував українське, в тому числі і на багатьох виставках в Чехії, Німеччині, Польщі та інших країнах. Всі його працівники відмічали професійність Пришляка І.М., за що був відзначений багатьма нагородами, орденами  і відзнаками.

В той ще час це була проста і чуйна людина, яка завжди допомагала простим франківчанам, який пропагував якість українського продукту, показував колорит нашого українського краю і прославляв його землю за межами України.

Савчук Катерина (13.10.1923 - 15.04.2015 рр.) - активний член ОУН-УПА, надрайонна провідниця, псевдо "Ярослава", політв`язень сталінських таборів, член Української Гельсинської спілки. Катерина Савчук народилася 1923 року в селі Дубівці, було в неї п`ять братів і дві сестри. Закінчили 5 класів школи і ще в шкільні роки вступила в дитячу організацію «Доріст». В 1942 році дівчина йде в літній табір, розташований біля Галича, де вивчає історію України, умовні знаки лісу. Через рік – табір ідеологічного вишколу, засвоєння теорії українського націоналізму і вступ в ОУН.

Богдан Дебенко народився 10 липня 1960 року в м. Івано-Франківську. Як і всі хлопчаки, дружити з м’ячем розпочав ще змалку, під час навчання у Івано-Франківській ЗОШ №16. Перші кроки у світ великого футболу Богдан робив у ДЮСШ №2. Своїми наставниками він завжди називав Д.П. Дзембрівського та Ю.Й. Шулятицького. З допомогою першого талановитий юнак потрапив до Харківського спортінтернату, а за сприяння іншого – у 1976-му  році розпочав свої виступи на обласному рівні за франківський «Локомотив». Згодом перспективного нападника залучили до молодіжної збірної УРСР. У її складі він став бронзовим призером чемпіонату центральної ради ФСТ «Спартак». В 1977 році молодого гравця запрошують до збірної команди області на гру проти футбольного флагмана краю – «Спартака». Від цього моменту і бере свій початок тривалий етап виступів Богдана Дебенка за місцеву команду майстрів.

Дебют за "Спартак" припав на матч у Мінську проти місцевого "Динамо", що відбувся 23 квітня 1977 року (форварду тоді було лише 16). Франківчани зіграли із командою зі столиці Білоруської РСР, що вела боротьбу за повернення до вищого футбольного дивізіону, 0:0. Богдан вийшов на поле на 65 хвилині, допомігши команді здобути важливу нічию.

«Здавалося, моя мрія здійснилася», – зізнавався пізніше Богдан в одному з інтерв’ю. Але, як це часто буває, зміна тренера нерідко змінює життєві плани футболіста. У "Спартаку" Богдан пробув до 1979 року, звідки на запрошення Ю. Й. Шулятицького він приймає рішення перейти в івано-франківський "Локомотив" – команду, яка двічі поспіль виграє звання чемпіона Івано-Франківської області в 1981 – 1982 рр., а в 1981 р. виборює Кубок Івано-Франківської області. 

У 1982 році Богдан Дебенко вступає на навчання до Тернопільського педагогічного інституту на факультет фізичного виховання. Здобуваючи освіту, нападник захищав кольори тамтешнього «Буревісника», з яким у 1982-му став чемпіоном України серед команд Вищих учбових закладів. Після навчання була армія, спортрота, звідкіля знову повернувся додому, до рідного «Прикарпаття» (Нагадаємо, що у 1981 р. "Спартак" перейменували на "Прикарпаття").

22-річний нападник практично одразу ж зайняв місце в основному складі команди, закріпивши за собою улюблену «дев’ятку» та ставши справжнім лідером команди, її бомбардиром. З 1983 по 1987 роки він зіграв понад 150 поєдинків, у яких записав на свій рахунок 36 голів. Упродовж двох сезонів (1985-1986) Богдан Дебенко ставав кращим бомбардиром «Прикарпаття», неодноразово визнавався читачами обласної преси кращим гравцем місяця. 

У 1987 р. ФК "Прикарпаття" проводить один з найкращих своїх сезонів у вісімдесятих роках. Команда, в якій виступають кращі вихованці прикарпатського футболу, виборює бронзові нагороди чемпіонату СРСР серед команд другої ліги.

Із 36 м’ячами Богдан Дебенко і сьогодні входить до трійки найвлучніших прикарпатців, які забивали у матчах турніру другої ліги, склавши компанію С. Турянському (42 голи) та М. Пристаю (38 голів).