Family of Zaklinsky
Victor Yakoviak
Ukrainian law-enforcement officer, special-purpose officer, senior sergeant of the police.
On May 29, 2014, Victor Yakoviak, along with other fighters of the Ivano-Frankivsk special police militia, had to return from the zone of the ATO to rest. At around 12:30, the helicopter Mi-8MT (board "16") of the National Guard of Ukraine, on board of which was the Precarpathian law enforcement, after being taken off from the site on Mount Karachun, was fired from the forest belt and beaten up by MANPADS terrorists. During the fall, fuel tanks exploded.
As a result of the accident, 12 people died: six soldiers of the National Guard, including two members of the crew and Major General Sergiy Kulchytsky, and six representatives of the Special Forces of the Ministry of Internal Affairs of Ukraine from the Precarpathian Region: Senior Lieutenants of the Police Petro Bezpalko and Vasyl Semanyuk, Senior Enroller Volodymyr Sharaburyak, Ensign Volodymyr Lysenchuk, senior sergeant Viktor Yakovyak and senior officer Petro Ostapyuk. Survived only the navigator crew Alexander Makeyenko, who fell to the trees before the fall of the helicopter.
Андрій Бистров
Бистров Андрій Олександрович (позивний «Бистрий») – кулеметник 3-го механізованого відділення 3-го механізованого взводу 8-ї механізованої роти 3-го механізованого батальйону, рядовий.
Народився у м. Івано-Франківську 23 листопада 1970 року. На відмінно закінчив ЗОШ № 12, також з червоним дипломом закінчив Івано-Франківський технікум фізичної культури, з відзнакою – Тернопільський державний педагогічний інститут за спеціальністю – фізичне виховання.
Працював на посаді тренера-викладача відділення плавання в Івано-Франківській ДЮСШ «Олімп», а також на кафедрі фізичного виховання Івано-Франківського національного університету нафти і газу. Кандидат у майстри спорту зі спортивного плавання, майстер спорту з військового багатоборства. Неодноразовий переможець та призер обласних та Всеукраїнських змаганнях з плавання та військового багатоборства.
У спогадах однокласників, однокурсників, друзів, батьків його вихованців Андрій залишився доброзичливим та життєрадісним, веселим. Людиною, яка завжди подасть руку допомоги і поділиться з іншими останнім.
Він безмежно любив свою роботу з дітьми. Дуже радів і гордився спортивними перемогами своїх вихованців. Любив природу, походи з дітьми в Карпати.
Мобілізований 28 травня 2015 року. З 9 листопада 2015 року по 20 квітня 2016 року виконував бойове завдання на опорному пункті. Помер 20.04.2016 року на території населеного пункту Красногорлівка Мар`янського району Донецької області. Похований з військовими почестями 25 квітня 2016 року на Алеї слави воїнів АТО міського кладовища.
19 серпня 2016 року нагороджений відзнакою міського голови «За честь і звитягу» (посмертно).
Богдан Кисілевський
Народився у селі Крогулець (нинішнього Гусятинського району Тернопільської області) — в тому ж будинку, в якому свого часу появився на світ Богдан Лепкий. Батько — отець Ізидор, мати — Олена, у них було дванадцятеро дітей, але вісім з них померло у ранньому віці.
Закінчив державну гімназію в Бучачі. Вступив на правничий факультет Віденського університету; невдовзі перевівся на медичний, закінчив 1915 р.
У часі Першої світової війни отримав військове звання хорунжого та був скерований лікарем до корпусу УСС. Служив у моравській Остраві, Перемишлі, Львові.
Під керівництвом генерала Мирона Тарнавського пройшов з боями в складі УГА, медична частина розташовувалася у Вінниці, Браїлові, Києві. Був особисто знайомий з Євгеном Коновальцем та Симоном Петлюрою, товаришував з військовими лікарями Белеєм та Ярославом Воєвідкою.
Восени 1919 разом з частинами УГА потрапив у «трикутник смерті» — його медчастина під Браїловом, полонений та етапований до більшовицького концентраційного табору біля Ростова.
Досконало володів російською, що йому стало в пригоді при організації втечі. Разом із такими ж бранцями-вояками УГА вирушив пішки через ворожу територію до Галичини. Подорож на захід тривала майже півроку; Дніпро й річки, що траплялися по дорозі, перепливали на саморобних плотах. Коли Богдан постукав у вікно домівки, батьки його не впізнали.
В міжчассі за польської влади працював сімейним лікарем та хірургом.
Після приходу окупаційної нацистської влади у 1941, в Станіславові німці оголосили про зустріч адміністрації з місцевою інтелігенцією (мав запрошення). Підслухавши розмову офіцерів, спустився з балкону міського театру, пішов додому. Решту адвокатів, архітекторів, лікарів, вчителів, митців, урядників, котрі прийшли на зустріч, під конвоєм відвезли до павлівського лісу, де їх розстріляли. В 1941—1944 роках працював лікарем-фізіотерапевтом у залізничній поліклініці Станіславова. Його викликав комендант місцевої тюрми — пропонував посаду тюремного лікаря. По тому родина перебралася до Маріямполя.
За «других совітів» оперував ночами у криївках при Маріямполі українських повстанців, передавав зв'язковими упівським командирам інформацію намірів енкаведистів.
Помер доктор Богдан Кисілевський у Делієві, де організував за дорученням місцевої влади лікарню, якою керував до смертного часу.
Віталій Сенюк
Віталій Дмиитрович Сенюк - народився 8 липня 1971 р. в с. Острівець, Городенківський район, Івано-Франківська область, Україна. Загинув 14 січня 2017 р, в с. Новоолександрівка, Попаснянського району, Луганської області — українській військовослужбовець, капітан Збройних сил України, учасник російсько-української війни.
Віталій Сенюк народився 1971 року в селі Острівець на Городенківщині. 1986 року закінчив Коломийську середню школу № 3.
1992 року закінчив Ачинське військове авіаційне технічне училище (м. Ачинськ, РФ) за спеціальністю «старший технік літаків». Мешкав за місцем служби — у Чорткові, Коломиї, останні роки проживав із сім'єю в Івано-Франківську. 20 років віддав військовій службі, служив на посадах офіцерського складу, 2010 року вийшов на пенсію. Захоплювався полюванням, рибальством, подорожами, ковальством. В рідному Острівці є велика кована брама, зроблена його руками. Відвідував протестантську Церкву.
У зв'язку з російською збройною агресією проти України 5 вересня 2014 року призваний за мобілізацією Івано-Франківським МВК як доброволець. Хоча Віталій переніс складну операцію на спинному мозку, але не зміг лишатися осторонь. З 2014 року брав участь в антитерористичній операції на Сході України у складі 24-ї Залізної бригади. Пройшов бої в районі Зеленопілля, Лутугиного, звільняв Лисичанськ, обороняв Попасну. З 2016 року — на військовій службі за контрактом. Ніколи не відсиджувався в штабі, у «гарячих точках» війни завжди був разом із своїми солдатами.
Капітан, помічник начальника штабу — начальник розвідки механізованого батальйону 24-ї окремої механізованої Залізної бригади імені князя Данила Галицького, в/ч А0998, м. Яворів.
Загинув 14 січня 2017 року близько 15:30 неподалік села Новоолександрівки Попаснянського району Луганської області під час виконання бойового завдання. Військовий автомобіль був обстріляний терористами з ПТРК. Внаслідок прямого влучення протитанкової керованої ракети, капітан Сенюк, від множинних осколкових поранень, загинув на місці, ще один офіцер (молодший лейтенант) дістав тяжке поранення.
19 січня з Віталієм Сенюком прощались в Івано-Франківську. Похований на Алеї Слави міського кладовища у с. Черніїв.
Залишилися батьки, молодший брат, дружина Ірина та троє дітей: старший Владислав, 22-річна Юлія та 9-річний Ілля.
Нагороджений Указом Президента України № 104/2017 від 10 квітня 2017 року «за особисту мужність, виявлену у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане виконання військового обов'язку» нагороджений Орденом Богдана Хмельницького III ступеня (посмертно) та медаллю «За зразкову службу у Збройних Силах України».